24 вересня до Ужгородського університету завітав Андрій Любка – колишній студент філфаку, сучасний український поет, перекладач, есеїст…

Молодий письменник приніс на зустріч зі студентами 5-го курсу свої книжки, зачитав кілька віршів, есе, оповідання. Розповів, як побачила світ його перша збірка «Вісім місяців шизофренії». Що цікаво: вірші, які увійшли до цієї книжки, народжувалися в стінах УжНУ – просто на парах. Перші свої поетичні спроби автор оцінює іронічно, називаючи їх наївною псевдофілософією: «Вступивши на філфак і занурившись із головою в цю атмосферу свята, я почав писати зовсім інше». Студентом я багато часу приділяв художній літературі, забуваючи про програмові дисципліни».

Говорили й про переклади, згадали, звичайно ж, дебютний роман «Карбід». Студенти ставили різноманітні запитання. Серед іншого поцікавилися й улюбленим автором Андрія Любки, адже в кожного письменника свій ідейний наставник. На це почули таку відповідь:

«Коли я був геть молодим, писав про смерть дуже багато. Іноді мені здавалося, що я накладу на себе руки. Нічого не справдилося. Я трохи постарів, але так і не спився, і рук на себе не наклав☺.

Один із моїх улюблених письменників – Чарльз Буковскі. До «Карбіда» я думав, що писатиму все життя про одне й те саме, але цей роман кардинально змінив ситуацію – він став для мене особистим викликом.

З українських письменників для мене номер один – Юрій Андрухович, а улюблена його книга – роман «Рекреації». Ще дуже люблю творчість Юрія Винничука».

Стосовно біографізму у творчості письменник відповів цікаво: «Там, де головний герой поводиться шляхетно, як лицар, дуже крутий мачо і супермен, – це я. У тих ситуаціях, де він обличчям у болото падає, то це не я, це я чув про друзів, знайомих… там це ліричний герой ☺».

Згадали й про студентське життя, про роки, проведені в 4-му гуртожитку. Серед найяскравіших спогадів письменника – історії про його сусідів, з якими разом мешкали в 204-му блоці. Кожен з них був винятковим персонажем: одного відрахували з університету, але він ще протягом року симулював перед батьками навчання у виші, інший – інвалід, який не вчився, сподіваючись на те, що його пошкодують викладачі (судячи з того, що університет він таки закінчив, розрахунок був правильним).

Студенти почули багато цікавих історій з життя Андрія Любки, дотепних жартів, дізналися про його любов до риболовлі та кулінарії та загалом дістали масу задоволення від зустрічі.

Своїми враженнями ділиться магістрантка Андріана Баран: «Раніше я бувала на таких зустрічах із майстрами слова, але ця – особлива. Андрій для нас ближчий, ніж інші письменники, бо ж він теж є випускником нашого факультету: сидів за тими самими партами, що й ми, жив у гуртожитку, добре знайомий із нашими викладачами.

З ним цікаво спілкуватися, слухати його розповіді. Це харизматична молода людина, у якої досить неординарні думки. Зізнаюся, я змінила свою думку про нього на краще. Він виявився простою земною людиною, а не недосяжним донжуаном, яким мені видавався раніше. Найбільше сподобалося оповідання зі збірки «Кілер», яке запропонував нашій увазі Андрій. Узагалі цікаво почути твір так, як відчуває його сам автор, – тоді й зміст сприймається вповні».

Студенти сподіваються, що це не остання їхня зустріч із письменником і радо вітатимуть його в стінах рідного університету знову.

Ксенія Шокіна

для Медіацентру УжНУ

Фото Антоніни Чундак