Поезію Ліни Костенко, яка 19 березня відзначила День народження, читають студенти відділення журналістики Ужгородського національного університету

Вона – голос епох. Минулої і теперішньої:

Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі...

* * *
Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас...

* * *
Жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само.

* * *
Нашим би діячам повчитися, чий мозок залубнів у формаліні радянської ідеології. Вони не здатні вшанувати всіх полеглих. Вони вибірково – хто правильно поліг, хто неправильно. Хто за ту Україну, а хто не за ту.

* * *
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

* * *
Мудрість мужчини - промовчати, коли говорять стихії.

* * *
Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей...

Відео Роберта Паппа