Із ювілейних 90 літ понад 30 Поліна Ростовцева пропрацювала старшим лаборантом на кафедрі української літератури філологічного факультету УжНУ. За цей час тричі змінювався завідувач – був Петро Петрович Пономарів, відтак Павло Миколайович Лісовий, потім Микола Панасович Лакиза. Кафедра двічі змінювала свою адресу. А віддана працівниця завжди кваліфіковано допомагала студентам, підтримувала молодих викладачів. Нині її роботу також згадують із вдячністю, навідуються в гості, а в День народження бажають міцного здоров’я й сімейного добробуту.

---

Народилася Поліна Ростовцева на Сумщині 10 жовтня 1923 року. Після закінчення війни, що в часі збіглося із закінченням школи, Поліна Костянтинівна приїхала до сестри на Закарпаття, яка вчителювала у місцевій школі. Велика Вітчизняна, без сумніву, була найтяжчим уроком у її житті. Від рідної Охтирки пройшла регулювальницею через Польщу до Берліна і Праги. На своєму посту давала вказівки легендарному маршалу Жукову. За відвагу, стійкість, героїзм Поліна Ростовцева нагороджена медалями «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною», орденом Вітчизняної війни І ступеня, іншими відзнаками.

Під час війни втратила чимало друзів. Спогадів, звісно, лишилося чимало. На початку осені 1945 року добралася до рідної домівки. Попереду ще були останні роки в школі. А вже 1947 року вступила на філологічний факультет УжНУ.

Філологічний факультет у той час знаходився на вулиці Жовтневій (нині Волошина. – Авт.) у приміщенні сучасного Інституту післядипломної педагогічної освіти. В одному корпусі тут вміщалися й аудиторії, й гуртожиток, і їдальня, і навіть баня. «Протягом дня ми перебували на парах, а вечори проводили на танцях. Серед студентів тоді було чимало колишніх фронтовиків. Після перемоги в жорстокій війні ми прагнули збудувати нове, мирне, життя і розуміли, що для цього потрібні знання, – згадує Поліна Костянтинівна. – Студенти мого часу багато читали, прагнули знань, цікавилися різними речами. Так мені здається, що сучасна молодь дуже інертна. Дивуюся, що нині навіть у газетах можна знайти оголошення про написання практичних, курсових, дипломних робіт. Чим тоді займається студент? Напевно, лише збирає гроші на навчання. У наш час, звісно, такого не було».

Найщирішими словами Поліна Костянтинівна згадує своїх викладачів Петра Васильовича Лінтура, Миколу Сергійовича Воскресенського, Зінаїду Луківну Борисову (Пономарьову), Марка Моїсейовича Плісецького та інших. На запитання, яким у її розумінні є ідеальний викладач, Поліна Ростовцева вважає, що він повинен бути розумним, інтелігентним, вміти зацікавити студента своїм предметом. Таким викладачем для мене був Микола Сергійович Воскресенський. Він проводив такі цікаві лекції, що на них приходили навіть студенти інших факультетів.

Отже, 1952 року Поліна Ростовцева закінчила навчання в УжНУ й цього ж року була прийнята на роботу старшим лаборантом кафедри української літератури. «У моїй трудовій книжці всього два записи: перша про прийняття на роботу, а друга – про вихід на пенсію. А також 35 записів про висловлену вдячність», – розповідає Поліна Костянтинівна.

Останніми роками Поліна Ростовцева рідко виходить з дому. Каже, що здоров’я вже не те. Вона вдячна працівникам кафедри, які не залишають її без уваги, завжди вітають з Днем народження та іншими святами. Роки роботи в УжНУ навіки в її спогадах, як і нелегкий воєнний період, і, звісно, щирі люди, яким вона також віддає частинку свого серця.