| Головна » Галерея слави, гордості, надії » Наші ветерани |
Іван Мешко: «Всі революції у світі давали величезний імпульс економічному розвою»
| 07.03.14, 08:36 | |||
Сьогодні на Закарпатті нараховують понад 10 тисяч економістів із вищою освітою і понад 200 кандидатів економічних наук, які навчалися в УжНУ. Поєднує всіх цих людей ключова постать, яка відіграла важливу роль у становленні економічної освіти краю і досі продовжує навчати студентів. «Я маю дуже велике моральне задоволення від того, що зустрічаюся з молоддю, вона окрилює мене», – розповідає 89-річний Іван Мешко, відомий фахівець у галузі економіки, почесний громадянин Ужгорода, який 25 років був деканом економічного факультету. Всі завідувачі кафедр, а також чимало відомих людей краю – випускники Івана Мешка. У такому поважному віці фундатор економічного факультету може дозволити собі порозмірковувати не тільки про фінанси, а й про людське буття.Кажуть, що світом керують гроші. У разі захоплення однією країною території іншої також потрібно враховувати економічний фактор. І коли йдеться про автономію чи федерацію теж має місце зважена оцінка ресурсів, передусім грошових. Неабияке значення у таких процесах мають економісти. Саме їм доводиться прораховувати ризики й розбудовувати успішну фінансову систему. Тож про можливості економіки сучасної України, небезпеки девальвації, а також суб’єктивні й об’єктивні межі людської жадібності – у розмові з Іваном Михайловичем Мешком. ДУХОВНИЙ простір, ЯКИЙ ДАЮТЬ РЕВОЛЮЦІЇ, ВИМІРЯТИ МЕТРАМИ НЕМОЖЛИВО
СИТУАЦІЯ З ГРОШИМА ДУЖЕ СКЛАДНА, І НЕ ТІЛЬКИ В УКРАЇНІ
Сьогодні зближення з Європою відкриває економічному потенціалу, виробникові, який не має грошей, дешеві кредити. Наприклад, якщо у Франції вирішуєте займатися малим підприємництвом, то вам потрібно лише зареєструватися у податковій, і три роки вас податками не обкладають. Але гроші від банку ви отримуєте в межах трьох-чотирьох відсотків. Натомість у нас відсотки нереальні. Потрібно розуміти, що суспільство не може існувати без трьох гілок влади. Англійці кажуть, що влада у своїй основі є не добро, а зло. Абсолютна влада є абсолютне зло, тому щоб вона не була абсолютною, її розколюють. Є законодавча влада – незалежна, є виконавча, яка підзвітна і теж незалежна. І є судова, яка нікому не є залежна, підпорядковується тільки закону. Такий цивілізований європейський спосіб міг би розв’язати руку підприємцю, виробнику й людині, яка хоче жити у суспільстві відносно Божих дарів, які отримала при народженні.
Суть правління – в податковому кодексі. У теорії податків є таке правило: він збирається з джерела його утворення. А не як у нас: дохід створений в Ужгороді, переведений у Київ, а там його оподатковують. Його мають оподатковувати на Закарпатті. При цьому 50 % з усіх видів доходів залишається на місці утворення, а 50 % віддається державному управлінню. Усі прибутки, які заробляють наші філії банків, збирають контори у Києві, і там з них стягують податок. Так і з заводами: якщо київський завод має на Закарпатті філіал, то платиться податок не тут, а в Києві. Тут оподатковують лише зарплату, а в нас її чимало виплачують «у конверті». Світовий досвід показує, що місцеві громади отримують від 40 до 60 % із доходу, який створений на їхній території. У нас – 20 %. Тому перше, що потрібно зробити для самоврядування, автономії, чи інших форм адміністративного правління, – розподілити дохід, який створений на тій території, про яку говоримо. Друге – має діяти закон відокремлення державної служби від комерційної і партійної діяльності. В Англії – від швейцара до заступника міністра – ніхто не належить до жодної з партій. Державний службовець не може належати до політичної сили. І трете, що потрібно зробити, на мою думку, – це реформувати банківську систему. Комерційний банк у США отримує кредит за 0,25 %. У Японії є безвідсоткові позики, якщо потрібно розвивати якусь галузь. Ось ці реформи потрібні, аби функціонували регіони. А всі інші розмови про федерації, автономії – безглузді.
ЯКУ НАСОЛОДУ МАЄ ЛЮДИНА, КОЛИ СІДАЄ НА ЗОЛОТИЙ УНІТАЗ, ПРИ ЦЬОМУ УСВІДОМЛЮЮЧИ, ЩО МІЛЬЙОНИ ДОСІ ЖИВУТЬ У ЗЛИДНЯХ?
Яку насолоду має людина, скажімо грубо, коли сідає на золотий унітаз, при цьому усвідомлюючи, що мільйони досі живуть у злиднях? Я думаю, що Ангела Меркель могла собі дозволити значно більше, ніж Янукович. Але вона орендує квартиру в центрі Берліна. Маргарет Тетчер мала двоповерховий будинок із п’ятьма кімнатами, у якому жила до свого прем’єрства і після того, як залишила посаду. Значить, в особистому споживанні на людину можуть накладатися об’єктивні й суб’єктивні обставини. Зрозуміло, що робоча сила має свою ціну, і людина повинна заробити стільки, щоб могла прогодувати себе, купити одяг, щоб мала, де жити, і, зрештою, користувалася автомобілем, якщо працює досить далеко від домівки. А далі що потрібно? Може за рік зібрати грошей, аби поїхати на Канарські острови. Але всьому є межа, адже чи не ідіотизм, коли пляшка шампанського коштує 48 тисяч доларів? Людина складається з тіла, душі і духу. Межі споживання визначають і можливості суспільства, й інтелектуальний, духовний рівень кожної суспільної одиниці.
Я ГРІШНИЙ, ЯК І ВСІ ІНШІ, АЛЕ СЕРЕД 10 ТИСЯЧ МОЇХ УЧНІВ НЕ ЗНАЙДЕТЕ ЖОДНОГО, ЯКИЙ СКАЖЕ, ЩО ДАВ МЕНІ 10, 20, ЧИ 100 ДОЛАРІВ ЗА ІСПИТ
Коли людина несе важку колоду й доходить до краю, то вона просто скидає цю ношу. Коли людина має дві колоди, то дивиться, котру з них залишити, а котру кинути. Я не знаю, яка з колод для незалежної України була важчою, але освіта й медицина були тими першими колодами, які вона скинула з себе. Багаті люди, які перебувають при владі, вчать своїх дітей не в українських вишах, бо спотворили цю систему. Я не визнаю й такої системи освіти, яка сьогодні виникає у США, коли університет – у Вашингтоні, а студент – у Японії, і йому в онлайні надсилають завдання, а він – відповіді. А після закінчення вишу він поштою отримує диплом. Колись освіта розпочиналася при церквах, саме вони були центрами перших університетів, а не держава. Чи знайдете сьогодні духовну семінарію хоч якоїсь конфесії, у якій складають іспити на комп’ютері. У семінарії в кожного студента є духовний наставник, який перебуває з ним упродовж кількох років, і лише він може дозволити висвячення семінариста на священика. Але сучасний рівень розвитку суспільства такий, що воно не може дозволити собі такого «люксусу», як індивідуальна система навчання. Тому мусить бути розумне поєднання обов’язкової участі в навчанні особистості й викладача. Щодо комерціалізації, я не пам’ятаю рік, але пам’ятаю цифри Гарвардського університету: того року виш отримав від держави два мільярди доларів річного фінансування, а заробив 20 мільярдів. Трагедія нашої освіти тягнеться з 30-х років минулого століття, коли наука була від’єднана від освіти. Були створені академії наук і фінансування велося через їхню систему. А наука при вишах базувалася на ентузіазмі. Університети майже не мали фінансування наукових розробок. Ця історія триває донині.
Я грішний, як і всі інші, але серед тисяч моїх учнів не знайдете жодного, який скаже, що дав мені 10, 20, чи 100 доларів за іспит. Вважаю, що від батька і матері в кожної людини є почуття відповідальності, і в мене воно завжди домінувало. Коли доводилося вибирати між тим, що каже серце й обов’язок, то я віддавав перевагу обов’язку. На превеликий жаль, великих планів, перспектив я вже мати не можу, на носі 90-й рік. Хоча я подякую пану Богу, якщо він мене пустить в аудиторію до молодих людей читати лекції. Я маю дуже велике моральне задоволення від того, що зустрічаюся з молоддю, вона мене окрилює. Одного разу в університеті я дуже погано почувався і сказав методистці, що не можу читати лекції. Вона схопилася за голову: «Боже, то ж студенти з’їхалися з Рахова, Міжгір’я, це заочники. Я не маю ким вас замінити. Що мені робити?». Відповідаю їй: «Робіть, що хочете, – я в такому стані викладати не буду». Узяв портфель, вийшов на вулицю, а тоді думаю: «Дійсно, діти приїхали з Рахова… Хоч з честю помру!». Повернувся в аудиторію і вже через 15 хвилин відчув себе значно краще. Я зазнав дуже великої втрати: мене покинула дружина, з якою прожили 66 років, виховали трьох дітей, чотирьох онуків, трьох правнуків. Як її не стало, утворилася така внутрішня порожнеча, яку мені дуже важко заповнити. Тож особливих планів не маю, може, час внесе корективи. Я фаталіст: вважаю, що має бути, те станеться. Треба з однаковою силою духу сприймати не тільки ласки, а й удари долі. «У цьому світі добро зі злом бореться, й ареною цієї боротьби є людські серця, і наше завдання – не давати перемагати злу», – казав Дмитро Карамазов з роману Федора Достоєвського. Я не пам’ятаю, аби за своє життя комусь мстився чи ще щось погане робив. Я питав свою матір: «Як можна любити ворога?». І вона, проста селянка, мені відповідала: «Іване, це не означає, що потрібно сідати з ворогом за стіл і пити горілку. Будеш бачити, як він стоїть над прірвою, і досить доторкнутися мізинцем, як він полетить у прірву. Але ти можеш його схопити за руку й сказати, щоб не робив більше й кроку. Так ось із цих двох варіантів вибирай другий. А як не можеш це робити, бо то понад твою силу, то повернися і йди своєю дорогою, хоча це не по-християнськи. Ти зобов’язаний схопити ворога за руку й допомогти. У житті ми повинні робити добро». Я думаю, що найблагородніші професії – лікар і вчитель. Один помагає тілу, а інший духу. Іван Садовий написав повість «Безіменні плугатарі» – про сільського вчителя, який борознить людські серця, сіє в них добро й знання. Розцінюю отак і прожитий мною шлях: все-таки намагався сіяти знання і добро у серця. Наталія Каралкіна, Поділитися через:
|
|||
| Всього коментарів: 0 | |
Ми у Facebook
Рубрики розділу
| Наші ветерани [12] |
| В підґрунті успіху – УжНУ [3] |
| Вони – наше обличчя [19] |
На Закарпатті чимало унікальних людей, які творять його історію і сучасність. Вони щоденно ходять вулицями, п’ють каву в затишних кав’ярнях, розповідають одне одному захопливі історії, а також навчають студентів найбільшого вишу області. Сотні тисяч таких науковців, дослідників, педагогів творили 400-річну історію вищої освіти Закарпаття. Плоди їхньої праці успадкувало сучасне покоління, тому зобов’язане знати, поважати й уміло використовувати набутки. І якщо в калейдоскопі історії 400 років і не багато, то для університету навіть 5 років означає зміну покоління.
Сторінки історії УжНУ, здобутки вищої освіти, погляд різних поколінь на сучасний стан справ пропонуємо вам у новій рубриці Медіацентру УжНУ – «Галерея слави, успіху, надії...». Віримо, що мудрість світил науки і рядових сумлінних працівників нашого університету, досвід успішних людей, підґрунтям для досягнень котрих стало набуте за роки навчання в УжНУ, діяльний дух нашої перспективної молоді, допоможе сучасному поколінню зрозуміти процеси, які сьогодні переживаємо, а також уникнути помилок. Дослухаймося до порад і самі будьмо мудрими!
На кожному факультеті УжНУ свого часу працювали чи й далі трудяться поважні, мудрі, варті більшої уваги люди. Чимало маємо й випускників, що здобули висоти в різних сферах суспільного життя. Росте в нас нова зміна талановитої молоді. Нерідко вони ще й скромні, тож не надто охоче розповідають про себе. Тож якщо ви знаєте людей, які можуть доповнити галерею постатей нашої рубрики, повідомляйте нам, будь ласка.
Координати – на сайті.
Дякуємо за співпрацю!
Щиро ваш Медіацентр УжНУ
