Для деяких стереотипних чи просто накручених всілякими розповідями матусь слово «гуртожиток» є чи не найстрашнішим. «Це неприпустимо, аби моя дитина жила там».

Перед тим, як мені довелося покинути моє звичне середовище існування і мій маленький сільський світ, пролунав дзвінок від жінки, яку ні я, ні моя мама ніколи в житті не бачили. Її пропозиція полягала в тому, аби ми разом із її донькою поселилися вдвох на квартиру, бо там, у тому гуртожитку, твориться щось таке, чого словами не передати. З першокурсників там знущаються, як тільки можна: за напоями в магазин посилають, змушують прибирати все в кімнаті, а за непослух навіть б’ють. Жіночка, мабуть, забула, що рабовласницький лад давно скасовано.

Наперекір всьому моє поселення в «общагу» відбулося. Правду кажучи, з тарганами можна подружитися. Не треба обов’язково мліти й битися у конвульсіях при вигляді цих дружелюбних створінь. Якщо не подобається постіль, тумбочка, шафа – їх можна замінити. Не подобається ванна кімната – зробити ремонт, облаштувати на свій смак.

Найважче – це люди, з якими живеш у кімнаті. Звичайно, всі ми різні, принципові, унікальні, але ніхто не скасовував взаємоповагу та совість. Поважай інших, допомагай, не заважай, дружи!

Складно витримати, коли готуєшся до пар чи маєш намір поспати, а тут постійний шум, й ти у вічному режимі «онлайн» мусиш слухати клубну музику, яку ввімкнули в одній кімнаті, але таке враження, що у цілому світі і чути її аж із космосу. Зате завжди можна бути в курсі дискотечних новинок.

А ще тут є особлива кімната з назвою спортзал, де хлопці тренуються, аби підтримувати фізичну форму. Дівчата можуть інколи поспостерігати, як вони займаються, піднімаючи штанги. Спортсмени ж, коли відчувають на собі погляди прекрасної половини людства, такі старанні, мужні та спортивні, що й годі казати.

А ще в нас є маленьке королівство під назвою Прохідна. Не маєш перепустки, образив охоронця чи не заплатив за проживання в гуртожитку – вхід тобі заборонений: не побачиш пункту призначення, тобто кімнати, як власних вух. Але це не стосується тих випадків, коли ти з охоронцями дружиш або сусід по кімнаті виручить і залишить за тебе документ.

Ох, а як люблю пікніки на галявині біля гуртожитку, коли всі зносять все, що мають з їстівного: чи то картоплю, чи пару хлібинок, а коли пощастить, то і шмат сала. Круто готувати все це у колі друзів під звук гітари.

Як класно, коли з друзями під час сесії ти схожий не на людину, а на... справжнього студента. Коли не їси по декілька днів, тремтячи перед кожним іспитом, коли не спиш ночами, випиваючи літрами каву, а ти дивишся на годинник – і чим менше часу залишається до іспиту, тим серце калатає швидше і сильніше. Очі злипаються і болять, живіт крутить, у голові каша, а ти все одно вчиш, пишеш і читаєш, бо мусиш – від цього не втечеш.

Круто, коли заходиш до друзів (навіть до незнайомих людей, яких бачиш уперше) і просиш позичити трішечки солі, цукру, картоплі, сковорідку, пару гривень чи ще якусь дрібничку. І завжди допоможуть, бо самі знають, як то, і розуміють значення слова «гуртожиток». Студентське життя цікаве лише гуртом.

Люблю виходити ввечері на балкон, слухати, як студенти відпочивають, хоч зранку на пари. Повертатися коридорами і слухати тишу. Розуміти, що наш великий дружний вулик потихеньку засинає. Лише подекуди ледь чутно чути музику, світить світло, хтось дивиться фільм.

Ось так і живемо – ага...

Оксана Пітра,

студентка відділення журналістики