Сьогодні минає 10 років з дня трагічної загибелі ректора Ужгородського університету (очолював виш з 1988 до 2004 р.) Володимира Юлійовича Сливки – доктора фізико-математичних наук, професора, академіка АН вищої школи, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженого діяча науки і техніки України.

У газеті «День» 2000 року було опубліковане інтерв’ю з Володимиром Юлійовичем нинішнього головного редактора «Новин Закарпаття» Віталія Ящищака. Тоді Ужгородському університетові виповнилося 55 років і він став національним. Пропонуємо окремі уривки. Говорить Володимир Сливка – без коментарів:

Я

дедалі бiльше переконуюся, що у вищiй школi ми наламали чимало дров. Скiльки вже разiв бралися за її реформування! I це, до речi, правильно. Проте чомусь навiть за 10 рокiв української незалежностi так i не спромоглися на розробку єдиної програми реформування галузi — як вищої освiти, так i середньої школи. А це ж ланки одного ланцюга.

---

Переконаний, що в управлiннi таким потужним навчальним закладом, як наш, обов’язково мають вiдбутися значнi структурнi змiни. Усiм нашим факультетам, зокрема, слiд надати бiльшої адмiнiстративної автономiї. Навiщо? А щоб ректор не займався всiм підряд. Керiвник вузу, ректорат загалом мають генерувати новi iдеї, визначати стратегiю його подальшого розвитку, а не займатися нескiнченними дрiб’язковими проблемами.

---

Я вважав i вважаю, що пiдготовка грамотного спецiалiста можлива там, де створено потужнi науковi школи. В УжНУ це – математика, фiзика, мовознавство, iсторiя.

---

… сьогоднi маємо справу iз зовсiм iншим рiвнем студентства. Вони бiльш розкутi й не такi закомплексованi, як ми були колись. Добре знають, чого хочуть. Є серед них узагалi диво-студенти.

---

… вже недалеко той час, коли, скажiмо, диплом Орегонського унiверситету в США можна буде здобути через Iнтернет. А ми з нашим технiчним забезпеченням учорашнього дня станемо просто взагалi нiкому не потрiбними.

---

… на наше щастя, в нас не бракує «дивакiв», якi сприймають сьогоднiшнi економiчнi реалiї по-фiлософському. Для них поняття – Батькiвщина, престиж вiтчизняної науки – далеко не порожнiй звук...

2002 року з ректором УжНУ спілкувався тодішній головний редактор «Закарпатки», нині – викладач кафедри журналістики Віктор Дрогальчук («Закарпатська правда», 14–20 лютого, № 5, с. 3):

Д

о відкриття численних філій, які часто-густо не мають ні матері­альної бази, ні кадрового забезпе­чення, я ставлюся негативно. Для того, щоб зняти цю проблему (адм­іністративно це важко), треба збільшити кількість студентів у національному університеті, відкрива­ти свої філії, де сконцентрувати тих, хто бажає здобувати якісну вищу освіту.

Рано чи пізно навчальні заклади, що діють в області, будуть у структурі національного університету. Щоб була єдина навчально-методична, кадро­ва політика тощо. Аби новостворений вуз нормально запрацював, треба 10–15 років.

---

Коли я прийшов, було 45 докторів наук. Тепер їх 99. Наші вчені отримали чотири Дер­жавні премії. Відкриті інженерно-технічний, юридичний, стаціонар­не відділення економічного факуль­тетів. На базі УжНУ працює філія Інституту міжнародних відносин. З’явилися словацьке та румунське відділення філологічного факульте­ту, десятки нових спеціальностей.

---

Це нелегка ноша — керувати людьми, відпові­дати за дванадцять тисяч індивідуумів (з них — понад дев’ять тисяч студентів). Серед такої кількості людей навіть за теорією ймовірності можливі різні рецидиви, негідні вчинки... А ще є зіткнення інтересів, психологічна несумісність, є, ніде правди діти, й нечисті на руку. Ми живемо в суспільстві, де відходять (відійшли) старі цінності, натомість нових не витворено або з’являють­ся не найкращі запозичення.

А вростати у “роль борця за народне щастя” я не маю наміру й нині. У парламент іду, щоб працю­вати...

Танцювати не буду ні для публі­ки, ні перед нашим чиновництвом...

Підготував Медіацентр УжНУ

Відеофрагменти з архівів кафедри журналістики