1958 року хлопчаками й дівчатками вони пішли до п’ятого класу загальноосвітньої школи № 5 міста Ужгорода. Після закінчення школи не бачилися 40 років. Вперше після такої довгої перерви зустрілися влітку 2004 року. А вже восени знову всіх разом зібрав 80-річний ювілей улюбленої вчительки – класного керівника Марії Андріївни Мартин.

Крім того, що виховала сьогодні вже поважних чоловіків і жінок, 20 років пропрацювала старшим викладачем кафедри німецької філології УжНУ. Проте випускники пам’ятають її передусім люблячою «мамою», тому зустрічаються двічі на рік: влітку – відсвяткувати річницю закінчення школи – й восени – у день народження класного керівника. З 2004 року це була вже 20 зустріч. На жаль, зібралися не всі: у кожного свої обставини, когось уже немає... Із 34 живі 24. Восьмеро з дванадцяти присутніх на зустрічі вчилися в УжНУ, тоді ще УжДУ. «Батьки самі вибрали мене як класного керівника. Доти я працювала в облвно, чекала сина, тому не дуже хотіла брати на себе таку відповідальну місію. Але батьки тодішніх школярів дуже наполягали й обіцяли, що допомагатимуть мені в усьому. Пригадую, які вони були маленькі у п’ятому класі. Вела їх до закінчення школи. Я з цими дітьми дотепер. Вони були моїми учнями, моїми дітьми. Я відчувала себе багатодітною мамою», – розповідає Марія Андріївна. Серед випускників – люди найрізноманітніших професій, які, безперечно, досягли чималого успіху на своєму шляху. Сьогодні більшість із них – на заслуженому відпочинку, присвячують себе дітям і внукам. Однак є й такі, хто ще працює: серед них дві артистки Закарпатського народного хору, викладач Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, вчителі.

«Ми закінчили ЗОШ № 5 далекого 1964 року. Після цього життя склалося так, що розійшлися, хоча багато хто вчився в УжДУ. І ось 10 років тому, 2004-го, вперше зустрілися відзначити 40-річчя з часу закінчення школи. А пізніше – 10 жовтня, у день 80-річчя нашої Марії Андріївни, зібралися на святкування її ювілею. Після цього започаткували традицію літніх виїздів на Великоберезнянщину. Хочу відзначити, що під час зустрічей завжди особлива атмосфера. Все тому, що в кожного усмішка на обличчі, а також золоті руки, які все життя творили добро», – ділиться враженнями Алла Майдан, вчитель ЗОШ № 12. Протягом шкільних років вона була старостою, тож досі вміло зберігає контакти всіх своїх колишніх однокласників.

Улітку на Великоберезнянщині випускники 1964 року збираються з ініціативи Оксани Дуб, колишньої директорки Ставненської школи. Вона розповідає, що, коли зустрілися вперше на святкуванні, всі питали, як їй працюється в сільській місцевості, адже вона чи не єдина з класу пішла працювати за направленням. Тому пані Оксана запросила всіх подивитися на власні очі цей куточок Закарпаття. Однокласникам так сподобалося, що відтоді щороку влітку збираються на Великоберезнянщині.

Цьогоріч запланували ще одну позачергову зустріч: із дозволу директора мають намір навідатися до школи, де вчилися і де ще працюють їхні викладачі. Сучасному поколінню хочуть показати свою вчительку Марію Андріївну, а також нагадати собі рідні місця одного з найкращих періодів життя – шкільних років.

Наталія Каралкіна