«Слава Україні! Героям слава!» — такими словами розпочалася 60-а відкрита екскурсія визначними місцями Ужгорода, присвячена Дню Соборності України, який відзначали напередодні – 22 січня. У неділю, 26 січня, проректор із науково-педагогічної роботи і міжнародних зв’язків УжНУ Роман Офіцинський розповів про «Ужгород український».

Пункт № 1. Свій історичний екскурс наш гід розпочав на площі Театральній біля Миколайчика з розповіді про динаміку етнічного складу міста. Протягом останнього століття частка українців зросла в Ужгороді більш як утричі й сягає нині майже 80 відсотків. Етнонім «український» утвердився на Закарпатті в міжвоєнний період внаслідок кипучої праці інтелігенції, а політонім «Україна» – внаслідок геополітичних трансформацій.

У приміщенні, яке нині займає Закарпатський академічний обласний театр ляльок «Бавка», у 1920–1930-х роках діяв перший у краї український професійний театр під керівництвом видатного актора і режисера Миколи Садовського. Про це свідчить меморіальна дошка на будівлі. Вже 1921 року Микола Садовський зробив знакові постановки української класики – оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» і драму І. Котляревського «Наталка Полтавка». Від них веде відлік сучасне професійне театральне життя Ужгорода.

Навпроти Лялькового театру на Київській набережній річки Уж розмістився Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр імені братів Шерегіїв. Будівлю для нього зводили близько 20 років – драмтеатр отримав це приміщення 1990 року. Доти він функціонував у «старому театрі» на Театральній.

Пункт № 2. Лінгвістична гімназія імені Тараса Шевченка, колишня «Перша школа», розмістилася в ошатній споруді на початку набережної Незалежності. Це один із найкращих навчальних закладів у краї, якому щастило на талановитих керівників. Минулого року директор гімназії Михайло Мегеш домігся реконструкції фасаду 100-літньої будівлі. Заклад має дуже потужну базу, аби поглиблено навчати дітей української, англійської та німецької мов. Раніше, у радянський час, із цією школою могла конкурувати ще школа №3, котра навчала російською мовою. Хоч у ті часи українськомовних шкіл в Ужгороді було багато, але російськомовні посідали провідне місце. У них навчалися діти, чиї батьки вважали російську престижнішою за українську. Проте цей стереотип після появи незалежної України поступово зник.

Пам’ять про українського генія Тараса Шевченка увічнено в Ужгороді не тільки наданням його імені Лінгвістичній гімназії, але й встановленням у 1999 році монумента на центральній площі – Народній. Також на площу Народну виходить вулиця Тараса Шевченка.

Пункт № 3. Пам’ятник Августину Волошину, Президентові Карпатської України, Герою України. Як відомо, у жовтні-листопаді 1938 року Ужгород був столицею автономії, що невдовзі дістала назву Карпатська Україна. А. Волошин належить до чільних постатей національного відродження, з 1902 року він редагував одну з перших українських газет – тижневик «Наука», що знаний з 1922 року під символічною назвою «Свобода».

Протягом двох десятиліть Августин Волошин очолював Ужгородську вчительську семінарію, котра виховала нову генерацію патріотичної інтелігенції. Певна частина студентської молоді потрапила під вплив Організації українських націоналістів, заснованої у Відні 1929 року. Крайовий осередок ОУН на чолі з викладачем семінарії Стефанією Новаківською гучно дебютував у травні 1930 року, коли 18-літній студент Федір Татинець у центрі міста вчинив невдалий замах на лідера місцевих русофілів.

Пункт № 4. Перетин набережної Незалежності, площі Олександра Пушкіна і вулиці братів Бращайків. Адвокати Юлій та Михайло Бращайки належать до когорти українських політичних і культурних діячів Закарпаття. Михайло головував на Всенародних зборах у Хусті 21 січня 1919 року, коли вперше проголошено бажання ввійти до складу незалежної України. Згодом став засновником крайової «Просвіти», а в 1932–1938 роках – видавцем і редактором впливової газети національно-демократичного спрямування «Українське слово». Цей якісний часопис гуртував критично мислячих людей. Популярність мали фейлетони вченого, педагога і письменника Володимира Бірчака, котрий придумав собі жартівливий псевдонім «Н.А.Коліні».

Отож коли говоримо про Ужгород український, то велике значення слід надати культурно-освітній діяльності, зокрема, товариства «Просвіта», котре було дуже активним у 1920–1930-х роках. «Просвіта» мала філії у всіх поселеннях краю, пропагувала національні ідеї через мережу читалень, численні гуртки аматорського мистецтва – музичного, театрального тощо. Саме «Просвіта» утвердила українську емблематику в Ужгороді. Післявоєнна її фіксація тоталітарним режимом була вимушеною тактико-технічною дією. Тому симетрично до нинішньої набережної Незалежності через Уж з’явилася Київська набережна з прекрасною каштановою алеєю. Таким чином перекинуто місток єднання між провінційним Ужгородом і столицею – містом Києвом, чиїм символом є каштани.

Якщо деталізувати українські маркери Ужгорода, то варто згадати і вулицю Українську в мікрорайоні Радванка, й універмаг «Україна», котрий декілька десятиліть вважався найбільшим торговельним закладом на Закарпатті. Його збудовано 1969 року.

Пункт № 5. Мало хто знає, що в Ужгороді є Будинок жандармерії. Нині це медичний факультет УжНУ. Проте будівлю зводили спеціально для чехословацьких жандармів (вони займалися контролем за політичною ситуацією). Ну а Закарпатоукраїнський державний університет виник 1945 року, згодом дістав назву Ужгородський державний університет, нині – Ужгородський національний. Своє існування розпочав відразу як український вищий навчальний заклад, хоча на початку були спроби вважати його російським. Знову ж таки, велика площа, що через річку напроти, названа на честь визначної постаті історії України – гетьмана Богдана Хмельницького. З ним пов’язане українське державотворення середини XVII століття.

Пункт № 6. «Сьогодні в нашій країні склалася нелегка ситуація… Це відчутно в Ужгороді. Хочу розповісти про кілька наймасовіших акцій, що відбувалися в місті у минулому столітті. Зокрема, у жовтні 1937 року з нагоди з’їзду «Просвіти» теперішньою площею Народною пройшлося 30-тисячне зібрання людей з різних куточків краю. Стільки ж осіб у той час проживало в самому місті. Я сумнівався у цій цифрі як історик, проте ніхто ні тоді, ні тепер не спростував ці дані», – каже Роман Андрійович.

Першу річницю звільнення Закарпаття від військ гітлерівської коаліції відзначили 1945 року. Тоді в урочистій ході перед будівлею Народної Ради Закарпатської України в Ужгороді взяло участь близько 10 тисяч осіб. У газетних репортажах, написаних за гарячими слідами, зазначалося, що це найбільш велелюдне зібрання у краї, проте, як бачимо, це не відповідає дійсності.

Окремої згадки заслуговує масова кількаденна акція у зв’язку із проголошенням незалежності країни. Вона пройшла безпосередньо перед адміністративною будівлею на площі Народній наприкінці вересня 1991 року. Багато хто пам’ятає Помаранчеву революцію 2004-го. Ужгородом пройшлася тоді майже 25-тисячна маніфестація. Нині маємо подібну ситуацію, котра триває третій місяць і ще невідомо скільки буде продовжуватися. Отака наша історія: суперечлива, але вражаюча.

Галина Риган,

для Медіацентру УжНУ