У кожного з нас, як умикає телевізор, гортає матеріали різних інтернет-видань, читає газети чи просто говорить із друзями, – стискається серце за свою країну. Революція, перша частина якої минула, а апогей десь тільки попереду, нас уже втомила. Тому нині найголовніше – триматися разом і не давати ворогу сіяти поміж нас розбрат. Студенти різних вишів нашої країни, і не тільки в цій публікації, звертаються до нашої молоді просять одного – не здаватися й бути єдиними.

В

сегда удивляло, почему огромное количество иностранцев до сих пор не различают Украину и Россию и не осознают, что это две совершенно разные страны. Разумеется, исторически нас связывает очень многое, и вследствие этого процентов 80 украинских семей соединило в себе как русскую так и украинскую кровь, культуру, мораль, язык... Этого мы отрицать никак не можем. Как грустно бы это не звучало, но начало 2014-го изменило в этом плане очень многое. Теперь могу с уверенностью сказать вам, что в мире знают, кто мы, УКРАИНЦЫ, и на что способен именно НАШ сильный и волевой УКРАИНСКИЙ народ! Всю жизнь разговариваю на русском языке и в тоже время горжусь, что я украинка, и искренне переживаю за судьбу своей страны и жизнь ее граждан. Хочется сказать одно: не важно на каком языке ты готов бороться за будущее родной страны – важно само понимание, что страна – твоя, а ты ее частичка и ее двигатель! – Поліна Авраменко, студентка Budapesti Gazdasági Főiskola (Будапештська бізнес-школа).

З

воротного шляху нема. Кожна година, хвилина, ба навіть секунда вирішує долю країни. Звичайно, простіше мати «хату скраю», вірити, що все відбувається не з тобою, й залишатися осторонь політичних подій в Україні. Особисто мені буде соромно дивитися в очі своїм дітям, які запитають, що я зробила для того, аби Крим не називався закордоном, а Дніпро не ділило два береги єдиного народу. Ти маєш голос, який багато чого вирішує, тож не мовчи!!! – Вікторія Колбасинська, студентка ЛНУ ім. Івана Франка.

Є

різні думки щодо ситуації в нашій державі. З погляду студента-історика можу сказати, що всі події, які нині відбуваються, були заздалегідь спланованими і продуманими. Мені боляче дивитися на те, що відбувається. Звертаюся до своїх колег з Ужгородського національного університету. Ми всі розумні, освічені й усебічно розвинені люди. Майбутнє нашої держави – в руках молоді. Покоління, яке народжене в незалежній Україні, зможе змінити ситуацію на краще. Я щиро вірю в це. Дай нам, Боже, в майбутньому взяти владу в країні у свої руки. Чесні й патріотично налаштовані молоді люди зможуть підняти нашу неньку з колін. Я закликаю вас до єдності й вірності своїй державі. Тримайтеся, колеги. Слава Україні! – Дмитро Фесенко, студент Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

К

олись, читаючи книжки з історії, я часто думав над тим, як добре було б стати свідком якихось визначних історичних подій. Життя надало такий шанс. А тепер не знаю, чи радіти, чи ні. Проте твердо переконаний, що від таких молодих хлопців і дівчат, як ми з вами, Україна чекає колосальної підтримки. Ми не маємо права її підвести. Щиро закликаю всіх студентів просто бути справжніми синами й доньками своєї неньки України, а не зрадниками чи невдячними дітьми. Ми тільки маємо зрозуміти, що досить обрати активну громадянську позицію, не піддаватися на провокації й самовіддано боротися за щасливе українське майбутнє, – Сергій Головчак, студент Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого.

М

и всі розуміємо, який нині складний час для нашої країни. Здавалося б, що пережили багато і світла смуга вже б мала настати, але ми ще тільки на півшляху до успіху. А він, я переконана, обов’язково настане. Нам, як ніколи, слід об’єднатися, щоб довести собі і світові, що ми єдині і сильні.

Тепер зовсім не час сіяти паніку чи скаржитися на підвищення цін: ми ж розуміємо, що вирішується доля нашої держави. Кожен її громадянин, як і ви, хоче жити в міцній і незалежній, справедливій і розвинутій країні, здобувати якісну освіту, мати високооплачувану роботу й почуватися вільною людиною на рідній землі. Тож гуртуймося й не будьмо байдужими, – Юлія Воротняк, студентка Львівської національної академії мистецтв.

Світлана Лапига