29 січня 1918 року в історії українського народу сталася надзвичайно трагічна і водночас дуже важлива подія ─ бій під Крутами. Того дня близько 600 вояків, серед яких 300 осіб Студентської сотні й 250 – Першої української військової школи, були кинуті урядом Української Народної Республіки на протистояння з чотиритисячною російською армією, що йшла на столицю України. За різними оцінками, в бою загинуло близько 200–300 невинних людей. Найбільших утрат зазнала саме Студентська сотня.

Залізнична станція Крути – за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Напередодні бою стрільці обабіч залізничної колії зробили окопи, довжина яких подекуди сягала 3–4 кілометрів з обох боків. Розділяв їх насип, праворуч якого причаїлися юнаки, більш досвідчені в бою, а ліворуч ─ студенти й гімназисти, які чи не вперше потрапили на справжнє поле бою. Ще близько 20 вояків залишилися біля самої станції, аби її охороняти. Борці за українську волю отримали всього-на-всього по 40 набоїв на одну особу. А це ─ крапля в морі.

Наступ розпочався близько 9-ї години ранку. Перед цим увагу стрільців привернув потяг, у якому, як потім виявилося, було близько 2000 тисяч озброєних вояків. Обстріл з боку ворога виявився надто сильним. Проте юнаки, незважаючи на наказ відступати, ще з більшим завзяттям кидалися в бій. Вислів «Краще дома не бути, як волі не можна добути» став їх девізом. Живими залишилися далеко не всі.

Відомо, що деяким загонам удалося оминути вже захоплену ворогом станцію, кількох юнаків закололи штиками, 35-ро потрапили в полон. Про їх дальшу долю розповідали очевидці, яким удалося вижити в тому пеклі.

19 березня 1918 року до Києва привезли 28 тіл, аби перепоховати їх на Аскольдовому кладовищі. Серед них – 5 студентів Університету Св. Володимира, 8 студентів Українського народного університету та 5 гімназистів. Інші тіла були настільки понівечені, що упізнати їх не вдалося. «Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!» ─ з такими словами звернувся до присутніх на похороні голова Центральної Ради Михайло Грушевський.

«Минулого року я брала участь у всеукраїнській олімпіаді в Ніжині. Нам організували ще й культурну програму: ми потрапили на станцію Крути, а саме до Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут», ─ розповідає студентка 5 курсу філологічного факультету Христина Ярема. ─ Правду сказати, я була під великим враженням від побаченого. Адже досі тільки читала про той бій та уявляла, як це було. А там відвідала музей, представлений стилізованими під ті часи залами-вагонами. В одному з них можна побачити тодішні душові кабіни вояків. Також нам розповідали, як прасували їх одяг та як солдати проходили санітарний огляд під час військових дій. Не менш цікавими виявилися вагони з одягом, зброєю та портретами героїв Крут. Відкрила для себе й стратегічні плани загону, який був кинутий у бій. Гадаю, всі українці повинні знати про цей пам’ятний день, коли заради кращого майбутнього молоді люди пожертвували своїм життям».

Марина Степа, здобувач кафедри нової і новітньої історії та історіографії УжНУ, розповіла: «Бій під Крутами є важливою сторінкою в історії України. Загинули тоді, можна сказати, діти, які не побоялися зустрітися віч-на віч зі смертю. Вони попрощалися зі своїм життям заради нашого з вами. Тому треба не тільки цінувати, а й розуміти, наскільки їх жертва є великою. На жаль, на той час їх відданість не була по-справжньому оцінена...»

Проректор з науково-педагогічної роботи і міжнародних зв’язків, завідувач кафедри історії України УжНУ Роман Офіцинський розповів, як ставилися до героїв Крут у різний час: «Варто зауважити, що про них говорили відразу. Вперше полеглих ушанували 19 березня 1918 року, тобто на третій день, коли Центральна рада повернулася до Києва. Це була пафосна велелюдна подія. У період комуністичного панування ця пам’ятна дата була фальсифікована і викривлена. Найбільший інтерес до битви під Крутами виявили вже у період незалежності. Упродовж останніх 20 років було реконструйовано перебіг події, підкреслено її історичне значення. Тому можна сказати, що про Крути знали завжди, однак у колективній історичній свідомості ця наша сторінка була відбита слабо. Особливо в людей, вихованих в умовах радянської тоталітарної системи. Бій під Крутами назавжди залишиться в нашій пам’яті, в тому числі й у підручниках з історії України».

Також Роман Андрійович висловив думку, що в трагічній події 29 січня 1918 року винні насамперед представники влади, адже вони згаяли час і не зуміли сформувати боєздатні загони. За його словами, тодішня політична верхівка ─ це люди, далекі від державного будівництва, тому вони не розуміли, що потрібно робити. Як наслідок, маємо трагедію під Крутами. А впоратися з військами Муравйова можна було. Дивною, на погляд пана Романа, була й поведінка військового керівництва під Крутами. Зокрема, рішення Петлюри рухатися на Київ, замість того, аби підтримати оборонну лінію».

Незважаючи на те, що 29 січня 1918 року є однією з найтрагічніших сторінок в історії України, ця подія має слугувати уроком для сучасників. Особливо нині.

Марина Шишола