В історичному музеї ім. Едуарда Балагурі зібралися студенти і викладачі. Спеціально запрошеною гостею та одною з ініціаторок семінару стала Марина Курин – вчитель історії Присліпської ЗОШ І–ІІ ступенів, переможниця ХІ Міжнародного конкурсу «Уроки війни та Голокосту – уроки толерантності» в номінації «Педагогічна майстерність». Цього року вона стала учасником семінару для вчителів з України у Міжнародній школі Голокосту в Яд Вашем (Ізраїль).
Задля формування атмосфери толерантності, усвідомлення іноді власного невігластва, а також установлення історичної справедливості під час семінару говорили про неприємні, часом трагічні історичні факти.
Круглий стіл розпочала Марина Курин розкриттям теми правового визначення та сутності явища «геноцид», вказала на актуальність вивчення історії геноцидів ХХ століття: «Ідеться про те, що загинули люди, і не важливо, якої національної належності. ООН стверджує, що кожен акт геноциду є трагедією не лише окремої нації, а й цілого світу. Якщо ці жахливі сторінки історії людства стануть для кожного з нас маленькою трагедією, а ще й уроком – тоді великою буде вірогідність, що таке більше не повториться!.
Володимир Фенич
Володимир Фенич, декан історичного факультету, доповів на тему «Вчорашнє завтра: подолання негативної спадщини якобінського мислення і практики в історичній освіті та науці України». Науковець, крім того, проаналізував ситуацію в Україні зі шкільними підручниками, а також їхнє не завжди професійно аргументоване наповнення. Він зауважив, що питання геноциду – це архіскладна тема. Але світові треба про неї говорити. Хоч часто від того масиву слів не стає легше ні носіям пам’яті цих трагедій, ні тим, хто забавляється, ні тим, хто сумнівається».
Окремим блоком доповідали і студенти ІІІ та IV курсів на теми:
- Геноцид вірмен в Османській імперії;
- Голодомор 1932–1933 рр. в Україні;
- Гітлерівський геноцид циган;
- Примусові переселення народів СРСР;
- Геноцид 1975–1978 рр. у Камбоджі;
- Геноцид у Руанді.
Під час семінару
Під час семінару також переглянули документальний фільм «Она была там…», презентували методичні видання Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Яд Вашем. Кінцева дискусія та обмін думками і були тим, заради чого скликався семінар, – усвідомити трагедію і утвердити в собі бажання знати про неї правду.
Уважаємо за доцільне навести уривок із прикінцевого виступу Володимира Фенина – такі слова приводять до тями: «Тож шукаючи відповіді на сакраментальне запитання Андрія Портнова, чи готова Україна читати про себе «незручні» тексти, а отже, дорослішати (ідеться про те, коли в Україні з’являться книги, подібні до творів Яна Томаша Гросса «Сусіди» і «Страх» – про участь поляків у масових вбивствах євреїв містечка Єдвабне в роки німецької окупації та післявоєнного антисемітизму, чи твору Омера Бартова «Забуті/Стерті. Зникаючі сліди єврейської Галичини в сучасній Україні», або нової книги, яку готує американський історик про масові вбивства українцями євреїв в Бучачі влітку 1941 р.), звернуся до слів російського історика Ільї Герасімова: «Якщо європейські амбіції України настільки аргументовані, то їй (владі і суспільству, історикам і політикам) належить відмовитися від думок про себе в постколоніальних категоріях, перестати скиглити про багатовікову дискримінацію та менталітет совків. Їй належить помислити про себе як про повноцінну європейську націю. А якщо амбіції такі високі, то й питати треба про відповідальність за злочини українців так само, як з німців, французів чи поляків. Адже сучасна Європа почала створюватися з самооцінки і самоочищення. Іншого шляху в України немає», хоча є – назад в обійми до Росії!».
Світлана Лапига