В Ужгороді склалася така музична ситуація, що ледь не кожен має змогу працювати у своєму стилі. З одного боку, це добре, бо не треба зраджувати своїм уподобанням, можна зберегти індивідуальність. Проте виникає невелика проблемка – кожен працює тільки так, як хоче, а через це важко знайти достатньо чисельну групу однодумців, тих, кому би подобалося щось подібне. Здається, в університетському «Ювентусі» це можливо…

«Ювентус» – одне з небагатьох місць, де студенти можуть безкоштовно займатися творчістю, обмінюватися ідеями та втілювати їх у життя. Різні гуртки, центр психологічної допомоги, вокальна студія та музичні гурти – тут можна знайти те, чим хочеться займатися.

Ігор Деяк, керівник музичного гурту, вже не перший день шукає талановитих студентів, аби разом із ними творити якісну музику. Їхні репетиції проходять саме в «Ювентусі». Можливо, умови й не зовсім ідеальні, проте приміщення є, апаратура та інструменти під руками – а це для молодих музикантів найголовніше.

«Працювати із молоддю важче, адже часто не мають належного рівня музичної підготовки. У той же час вони розкутіші, менше піддаються стереотипним установкам. Я намагаюся бути зі студентами другом. Максимум старшим братом. Ми не ті друзі, з якими можна собі дозволити фамільярність, але це й не стососунки вчитель-учень. Бо тоді багато що залишається за межею. Наші відносини максимально побудовані на довірі.

Із чим приходять сюди? Перше – це бажання бути зіркою. Тільки потім приходить розуміння, що в музиці теж є школа, яку обов’язково потрібно пройти. Аби вийти на сцену, треба щось уміти. Щось, щоб не розгубитися, швидко опанувати себе, не відчувати втоми від того, що робиш. Проте бажання бути відомим часто стає хорошим стимулом до роботи. Залишаються ті, кому скільки вистачить розуміння, наполегливості й твердості у прийнятих рішеннях. Та й відходять частіше не ті, хто слабкий, а ті, хто неправильно зорієнтувався», – розповідає Ігор Деяк.

Поки що гурт не має назви, адже колектив остаточно не сформований. Одні студенти приходять, інші відходять, є й такі, яких просять чемно піти геть. Тут важливо, аби у людину було розуміння, що музика – це вправа, якою потрібно займатися постійно та якісно.

«Ми співаємо тільки українською. Тексти до пісень пишу сам. Не через те, що російськомовні пісні погані – їх і так багато. А нам хочеться пропагувати своє. Інший момент – це позитивна музика. Вона не пригнічує, не змушує відчувати дискомфорт. Це джерело позитивного настрою. Хочеться, аби музика подобалася людям, аби її не перемикали, коли чутимуть у радіоприймачах», – каже пан Ігор.

В умовах, коли вільного часу не так уже й багато, дуже важливо не забувати про те, що приносить справжнє задоволення. Добре, якби кожна людина мала справу, що їй подобається, а ще – час нею займатися.

Приходячи сюди, ти не даєш ніяких зобов’язань. Подобається, готовий працювати – раді бачити у своїх колах. Якщо ж ні – обирай інший напрям. Тут майже кожен – самовчитель. Не так важлива техніка – її напрацюєш. Важливо, щоб музика була частиною життя. Тією часточкою, яку хотітиметься вдосконалювати, відкривати її нові грані й шукати себе у ній.