Відповідно до Указу Президента України від 2004 року 1 жовтня Україна відзначає День ветерана. Пам’ятає про це й Ужгородський національний університет: нещодавно на факультет суспільних наук вишу завітав учасник бойових дій в Афганістані, кавалер ордена «Червона Зірка» Сергій Слободянюк.

Він згадував нелегкі часи в розмові зі студентами. Ця людина переконана: «12 місяців на війні — це 50 років життя». Мав батька-військового, а дід пройшов Велику Вітчизняну. Сам також потрапив у м’ясорубку на два роки. Сергій Миколайович поповнив ряди новобранців попри те, що міг відмовитись, адже на той час уже мав доньку.

Головною проблемою тих, хто йшов на фронт, вважає психологічну непідготовленість. Саме через це хлопці поверталися з війська з постафганським синдромом: «Повірте, це вже не ті люди, які були раніше. У них змінюється спосіб життя та психологічний стан!».

Сергій Слободянюк розповідав історію в сучасному її розумінні: згадував про кошти, витрачені на війну (це значно підірвало економіку СРСР), помилки радянських ідеологів, тодішнє життя Ісламської Республіки Афганістан. Звернув увагу на те, що найжахливіше було, коли люди дізнавалися про загибель своїх рідних: «Приходили цинкові гроби. Нерідко вони були закриті, так що близькі не могли бути впевнені, хто ж насправді там лежить». Всього радянська армія втратила близько чотирнадцяти з половиною тисячі осіб. Також багато воїнів пропало безвісти.

Наш гість мав тяжке поранення. Довго лікувався, аби поліпшити стан здоров’я. Пам’ятає, що коли у лютому 1987 року повернувся додому, дуже здивувався: тогочасні органи влади всіх переконували, що в Афганістані ніякі бойові дії не відбуваються! Тому ветерани почали об’єднуватися в товариства, аби домогтися пільг від держави. Прагнули визнання та поваги до себе!

Слід зауважити, протягом бесіди спудеї, а також заступник декана факультету суспільних наук УжНУ Володимир Гиря активно долучалися до розмови, задавали питання й цікавилися долею гостя. Четвертокурсниця Галина Фенинець від імені студентів подякувала Сергію Миколайовичу за змістовну розповідь про події, які сучасникам відомі лише з посібників.

Найголовніше, що хочеться побажати ветеранові, – здоров’я! І завжди мирного неба над головою!