На «Форумі видавців у Львові» – найбільшому книжковому ярмарку України – презентували й книгу «Народні балади Закарпаття», упорядником якої є доцент кафедри російської літератури УжНУ Іван Сенько.

До роботи над виданням також долучилися доцент кафедри історії України Тетяна Росул, яка підготувала ноти до балад, і кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри журналістики Леся Поліха, яка написала історію художнього оформлення першої книги «Народні балади Закарпаття», виданої ще 1958 року.

«Перші «Народні балади Закарпаття» підготовлені до друку й видані Петром Лінтуром 1958 року, коли в російській підручниковій літературі баладу ще й не згадували. В українських підручниках того часу цей жанр уже трапляється – його опрацьовували Іван Франко, Володимир Гнатюк та ін. Взагалі, літературний жанр балади відомий у романтиків, – коментує доцент Іван Сенько. – Петро Лінтур, який вчився у Празькому університеті, був добре обізнаний з європейським фольклором і почав вивчати народну творчість у період, коли його критикували за дослідження спадщини закарпатських будителів, які були священиками. Він описує Закарпаття як центр, де перетинаються три слов’янські культури – східнослов’янська, західнослов’янська й південнослов’янська. Тому й узявся за системне вивчення балад Закарпаття».

Тож «Народні балади Закарпаття» побачили світ у видавництві «Карпати» 1958-го та 2013-го. Петро Лінтур був незадоволений першою книгою через втручання у текст: у радянський час не можна було вживати діалектизмів, мовляв, вони калічать літературну мову.

Збірник 1958 року рецензував Микола Мушинка, тоді ще маловідомий науковець. Похваливши книгу, він зробив суттєве зауваження: як це у ХХ столітті давати пісню без нот? Для пісні потрібні слово і мелодія. Але Петро Лінтур не знав музичної грамоти, пояснює Іван Сенько. Саме тому у рік святкування 100-річчя відомого фольклориста постало питання перевидати збірник балад, урахувавши критичні зауваження Миколи Мушинки.

«Я – учень Петра Васильовича. Він вивчав баладу, я – історичні пісні слов’янських народів. Таким чином, данина поваги до свого вчителя і була спонукою до видання. Обіцянку свою я виконав. І коли святкували 100-річчя, я вже впорядкував збірник «Три золоті слова». Свого часу Лінтур розшукав близько 80 казкарів, записав їхній репертуар, а казки трьох із них видав окремими книжками. Також я зробив про нього автобіографічний нарис, з його дружиною підготував збірник казок Закарпаття, видав збірник наукових статей, бібліографічний покажчик і збірник до 100-річчя. Таким чином, тільки балади не були перевидані», – розповідає упорядник книги.

Під такою ж назвою – «Народні балади Закарпаття» – у 1966 році у Львові вийшла друком ще одна книжка Петра Лінтура. У текстах були збережені діалектизми, подані варіанти однієї й тієї ж балади. Львівське видання наукове, але воно не таке розкішне. До того ж не має нотного додатку. Тож усе краще, що було в цих двох книжках, Іван Сенько зібрав у третій, додавши до текстів і ноти. Тексти взяті з львівського видання і подані в книзі так, як вони співаються на Закарпатті.

Перше видання було зроблено унікально. Попри недоліки, видання ілюстрували два відомі художники – Антон Кашшай і Федір Манайло. Кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри журналістики УжНУ Леся Поліха написала історію художнього оформлення балад. У додатку «Еволюція почуттів у графічному оформленні балад Антоном Кашшаєм і Федором Манайлом» вона розглядає оформлення відомих на той час видань, зокрема закордонних. Закарпатці переймали такі традиції і створювали щось унікальне, тому сьогодні можна говорити про місцеві традиції художнього оформлення книг. У виданні 2013 року повністю збережені ілюстрації з першої книги.

«Під однією обкладинкою тут зібрані не лише тексти, а й ноти до пісень, тому що класична балада виконується у музичному супроводі. Балади записані Петром Лінтуром, а сучасні упорядник і музикознавці додали те, чого їм бракувало», – каже головний редактор видавництва «Карпати» Борис Кушнір.

Ноти до балад підготувала доцент кафедри історії України УжНУ Тетяна Росул. Вона дібрала мотиви, на які могли би ці балади виконуватися. У записах відомих музикознавців вказано такі мелодії, тож вони не є вигаданими.

Під час «Форуму видавців» редактор видавництва «Карпати» пообіцяв зробити окрему презентацію книги в Ужгороді. Планують запросити на неї музикантів, аби не тільки прочитати, а й почути народні балади Закарпаття.

Наталія Каралкіна