Днями на філологічний факультет завітав учасник визвольного руху на Західній Україні Федір Венжинович. З молодих літ разом із родиною він боровся за волю України: «Мене, молодого юнака, одразу взяли до ОУН-УПА. Кожен член організації мав володіти зброєю, адже нерідко її доводилося застосовувати. Тому нас вчили навіть мінної справи!». Каже, що багато краян добровільно йшли воювати, щоб підтримати повстання. А підносили бойовий дух народні пісні.

У спогадах ветерана багато подій: «ОУН була підпільною організацією. Ми часто ночували в лісі просто неба: спали на гілляках, прикривалися соломою, мохом». Організація закликала до боротьби проти польського та радянського режимів, підготовки до національної революції на всіх українських землях. Коли почалася війна, ОУН була у союзі з німецькими військами, у плани яких не входило становлення Української незалежної держави: «Тоді німці налаштували всіх проти себе. Я не бачив людей, які би симпатизували тодішнім ворогам, за винятком деяких осіб».

Попри те Федір Йосипович згадує: «І німці казали, що вони визволителі, і червоноармійці на цьому наголошували, та обидві сторони виявилися катами українців». Проте часто репресії німецької окупаційної влади проти українського населення провокували радянські підпільники. Диверсанти, яких закидали з СРСР на окуповану німцями Кременеччину, часто чинили дії, за котрі тяжко розплачувалися українці.

Федір Йосипович розповідав студентам філфаку про події, які вони знають переважно з книжок. Згадував про Романа Шухевича, котрого свого часу від загибелі врятувало знання німецької мови. Пам’ятає гість і період, коли закарпатські землі були окуповані.

Пан Федір приніс із собою свою книжку «Нас не зламали», яку подарував філологічному факультету: «Хочу, аби ви знали про те, що відбувалося в минулому столітті».

У праці автор описує події Другої світової війни на теренах південної Волині (села Антонівці, Шпиколоси, Стіжок, Бережці та ін.). Вразила історія про німця, котрий жив у селі Шпиколоси: «Тут був поміщицький фільварок, котрим заволоділи німці і поставили свою людину. Він заохочував до роботи жителів: виділяв продукти для харчування робітників, добре оплачував тощо. Ніхто до цього німця не мав претензій: до людей, які там працювали, ставився людяно... У цей час в наш край масово засилали червоних агентів, вишколених НКВДистів, які мали завдання не боротьби з окупантами, а руйнувати організовані на той час села, в яких населення було найбільш свідоме, де визвольний рух був на висоті.

Всі Шпиколоси були охоплені членством ОУН, особливо молоді люди. І тут невеликий загін невідомого підрозділу вночі напав на приміщення, де жив німець з обслугою. Усіх убили. Наступного дня про це стало відомо гебіткомісару Кременця. Він дав наказ про фізичне знищення села і селян. Великий загін озброєних до зубів карателів, переважно поляків, під прикриттям ночі оточив Шпиколоси. Селяни і члени організації ще навіть не знали про вбивство завідувача фільварком. Частину людей зігнали в школу, іншу – в церкву. Людей, які намагалися врятуватися втечею, розстрілювали… Набиті приміщення церкви і школи підпалили, люди горіли живцем. Оселі підпалювали. Село палало, як смолоскип, під супровід пострілів та автоматних черг...»

І такі провокації не були поодинокими: у книзі Федір Йосипович наводить кілька схожих. Пише і про партизанський рух: «Ковпаківці воювали не стільки з німцями, скільки з упівцями. При цьому червоні партизани не раз йшли на порозуміння з польською Армією Крайовою, спрямовуючи свою зброю проти українців».

Студенти зацікавлено слухали гостя. Також Федір Венжинович розповідав про червоноармійців, котрі в бій відсилали непідготовлених юнаків, у його спогадах  – і Карпатська Україна! 

А другокурсниці українського відділення підготували для ветерана невеличкий виступ (декламували вірші і співали народних пісень), чим розчулили  присутніх.

Подібні зустрічі єднають різні покоління, допомагають виховувати патріотичний дух серед молоді. Як вдало зауважила в.о. декана філологічного факультету Галина Шумицька, студенти мають знати, якою ціною маємо незалежну Україну!