На перший погляд він здається бізнесменом чи політиком. Серйозний, спокійний – людина з міцним фундаментом. Розмова з ним дуже схожа на переговори зі впливовою особою. Його плани позбавлені шансів залишитися звичайними повітряними замками. Мабуть, він приречений на успіх у житті, бо знає, чого хоче й упевнено рухається до мети. Отже, Микола Сюсько – майбутній юрист, студент магістратури факультету європейського права та правознавства УжНУ, голова Наукового товариства студентів та аспірантів ЗакДУ, переможець «ІІ Безпекової школи молодих лідерів».

---

Як відомо, студенти – народ веселий і ледачий. У них завжди мало часу і багато проблем. Їх постійними пріоритетами є сон, «халявка» і «як би смачно попоїсти». Та після інтерв’ю з нашим героєм спадає на думку, що істинні студенти – це не тільки ті, що не здали курсову і хоча б раз схопили в залікову «ворону». Справжні студенти живуть не тільки своїм – вони переймаються й університетським життям. Коля саме з таких!

• Миколо, розкажи про свої перші студентські кроки. Можливо, переломний період в житті, коли ти точно визначився, куди вступати?

– Ще в школі я був активним і непосидючим. Мене приваблювало все, що було цікавим. Неодноразово ходив на олімпіади, повертаючись з перемогою. Десь у 7-8 класі вступив до районної організації «Лідер», почав брати участь у громадському житті. Щодо вступу, то я вагався між політологією і правом. Та доля вирішила все за мене: я опинився на юридичному факультеті тоді ще ЗакДУ. На першому курсі був звичайним студентом, до речі, саме тоді я схопив на одній з практичних свою першу і останню двійку. (Сміється.) А ось вже на другому – скуштував «наукового туризму», і мені сподобалось настільки, що займаюсь ним донині.

• Типовим студентом тебе назвати важко, адже, крім навчання, ти займаєшся громадською і науковою діяльністю. У чому секрет і як ти все встигаєш?

– У мене є правило в житті – завжди організовувати свій час. Адже час – як гроші: нераціонально його використовуватимеш – не встигатимеш нічого. В один момент я просто зрозумів, що мені мало самих лише пар і я хочу дещо більшого. Спочатку було студентське самоврядування, потім – конференції, дебати, численні тренінги та майстер-класи. На 3-му курсі я став заступником голови Наукового товариства ЗакДУ. Кількість вільного часу дедалі зменшувалась, та саме завдяки громадській роботі я об’їздив майже всю Україну, побував у Брюсселі на запрошення штаб-квартири Альянсу, відвідав Посольство України в Бельгії, взяв участь у VIII Всеукраїнському змаганні із кримінального права та процесу «Майстерність судової промови», який відбувся на на базі економіко-правового факультету Донецького національного університету.

• Не тільки взяв участь, а й здобув перше місце в номінації «Кращий обвинувач». Поділись своїми враженнями від цих заходів. Що найбільше тобі запам’яталося?

– Кажуть, краще раз побачити, ніж 100 разів почути. Не можна виділити якусь поїздку, назвати її кращою чи гіршою, адже кожне відрядження по-своєму особливе. Численні зустрічі, неодноразові конференції, цікаві знайомства наповнюють скарбничку знань, з якою ти рухатимешся далі. До прикладу, у Донецьку на всеукраїнському змаганні з кримінального права поряд зі студентами 4-5 курсів я був порівняно «зелений». Проте ця своєрідна розвідка у світ вивчення природи права надала мені чудову можливість закріпити теоретичні знання на практиці. Зрештою, я здобув перемогу, набрався безцінного досвіду і впевнився: мій вибір мені імпонує. Але і тут є цікава фішка: якщо зона комфорту, твоє оточення занадто зручні – треба щось змінювати, покращувати і вдосконалювати. Адже саморозвитку немає меж, рамок і точних вимірів…

• Цілком згодна, але коли ти встигаєш жити (я про особисте)? Чи шкодуєш про щось?

– Цікаве питання. Незважаючи на дуже щільний графік робочого часу, його все ж таки вистачає на особисте життя. Я безмежно закоханий в гори, намагаюсь час від часу вибиратись з друзями на природу. Більше того, я займаюсь плаванням і маю звичку багато думати.(Сміється.) Чи шкодую? Можливо, колись. З кожним роком, новим відкриттям, піднесенням чи падінням у житті ти робиш висновки і замислюєшся над наслідками. У результаті вчишся мистецтву дякувати тому, що маєш сьогодні заради завтра, адже кожний наступний день – це ж, по суті, прогрес.

• Як би ти сформулював своє життєве кредо?

– Ще зі школи я був максималістом, ним, напевно, й залишився. Я твердо знаю: якщо мені щось не вдасться сьогодні, я обов’язково втілю це в життя завтра!