Чоловіча хорова капела Ужгородського національного університету славиться своїми голосами. На жаль, через віковий чинник кількість її учасників суттєво зменшилася. Тому капела потребує поповнення новими сильними голосами.

Про те, яких вершин свого часу досяг цей чоловічий хор і чому його виступи є важливими для усього вишу, розповів декан математичного факультету, голова старійшин вишу, учасник хорової капели «Боян» Василь Маринець.

«Трапилося так, що 1963 року, одного пізньоосіннього дня, зібралися викладачі фізико-математичного факультету (тоді це був єдиний підрозділ) з нагоди якогось свята і колективно заспівали. Отоді й з’явилася думка створити на факультеті чоловічий хор викладачів.

Тоді 19 викладачів та співробітників фізико-математичного факультету під керівництвом Івана Маркуша, теж працівника цього підрозділу, який мав музичну освіту, таки створили хор, який вперше дав концерт 23 лютого 1964 року на День радянської армії.

Після цього виступу, який усім дуже сподобався, тодішній ректор нашого вишу Дмитро Чепур заявив, що треба створити чоловічу хорову капелу. Її склад стрімко збільшувався – і вже на початку 70-х рр. капела нараховувала 75 учасників.

Хоч у той час університет був рази у 3 менший, ніж зараз, охочих було багато: майже всі декани брали участь у хорі, і, що важливо, вони не просто стояли там, а дійсно мали видатні голоси.

Тоді у вищих навчальних закладах чоловічих хорових капел не було. Єдиним таким місцем була Прибалтика, й то це була капела не одного вишу, а всієї місцевої інтелігенції.

Коли ми почали давати концерти за межами нашої області – у Києві, Львові, Чернівцях, – слава про капелу пішла далеко за межі республіки. Нас запросили в тодішній Ленінград, а наш концерт у Москві дав поштовх іншим університетам СРСР. Відтоді почали з’являтися хорові капели й в інших вишах.

Згодом почали проходити навіть всерадянські фестивалі чоловічих хорових капел – тут особливу ініціативу виявляли прибалтійські республіки. Тоді «Боян» вийшов навіть за межі Радянського Союзу – відвідали з гастролями і Угорщину, і Румунію, і Словаччину, і Чехію. Таким чином, хор досяг певного апогею свого розвитку.

Нині, на жаль, капела втратила вже близько 50-ти осіб, яких немає в живих. Частина учасників хору має такий поважний вік, що вже не може природно співати. У зв’язку з цим виникла потреба поповнення капели молодими людьми. Сподіваємося, що поповнення таки буде, бо вже наступного року (23 лютого 2014 – авт.) ми святкуватимемо 50-річчя від часу заснування нашої капели.

Необхідно знову підняти капелу, оскільки зараз майже в усіх вишах є чоловічі хорові капели і робиться все для того, щоб вони гастролювали – кожен такий виступ одночасно робить хорошу рекламу тому університетові, який представляє. Це пропаганда не тільки хорового мистецтва, а й вишу загалом, його авторитету».

Основна вимога до охочих спробувати свої сили у хоровому співі – це мати певні вокальні здібності, переконаний Василь Васильович, а все інше приходить з часом. «Будь моя воля, я би кожного молодого аспіранта заставив ходити в хор, бо саме вокал виробляє хороше дихання і артикуляцію, які першочергово необхідні для оволодіння ораторським мистецтвом», – зазначає він.

На тих, кого зацікавила така пропозиція, чекають щопонеділка з 16.00 до 18.00 у корпусі хімічного факультету УжНУ (306 ауд.).