Вадим Гасич

Юний історик, котрий пише вірші. Хлопець із мальовничого села, що нараховує кілька сотень будиночків, а його вже впізнають досвідчені поети в прозаїки краю. Ним пишаються батьки, друзі та викладачі. Йдеться про студента-магістранта історичного факультету Вадима Гасича.

Народився 22 вересня 1992 року в селі Костринська Розтока Великоберезнянського району у сім’ї робітників. З 1999 до 2003 року навчався в початковій школі, а з 5-го до 11-го класу був учнем Костринської ЗОШ І–ІІІ ступенів. Уперше спробував себе як поет у 9 років. Але ті спроби не збереглися: «Тоді я ще був малий і гадки не мав, що колись серйозно писатиму вірші. Пам’ятаю тільки, що першачок мій був про Тараса Шевченка і я з ним виступав у сільському клубі».

Нині Вадим уже студент 5 курсу і має власні краєзнавчі видання («Село Костринська Розтока», «Верховинське село Костринська Розтока»), збірку поезій («Вже почалось майбутнє»), а також низки статей у газетах області.

"Мелодія серця"

Нещодавно вийшла ще одна збірка юного поета під назвою «Мелодія серця», що ввібрала у себе вірші на різноманітну тематику: про кохання, природу, любов до батьківщини та батьків тощо. Автор зізнається, що дуже довго думав над назвою: «Над оформленням книжки ми працювали разом у видавництві, а от із назвою щось не виходило. Були варіанти «Пізня осінь», «Крила волі», «Чарівна мелодія», «Мелодія скрипки». Обрали «Мелодію серця», оскільки ця назва якнайяскравіше передає мої емоції, передані у збірці».

Видання містить чотири розділи: «Per aspera ad astra», «Над берегами вічної ріки», «Пізня осінь» і «Дві паралелі».

Студент зізнається, що дуже важко знайти добродія, котрий би погодився спонсорувати такі речі: «Аби результати твої трудів побачили інші люди, треба не одному порогу мецената поклонитися. Годинами їх переконувати у тому, що твої вірші варті того, аби їх читали. Але хто шукає, той завжди знаходить!».

Вадим каже, що пише багато віршів: «Часом їду у маршрутці й складаю рядки, повторюю, аби не забути. Приходжу додому – й не можу згадати ні слова. Спілкуюся із Василем Густі, тож він мені радив, що краще писати кожного дня і писати багато. Тоді вдосконалюється техніка: кількість переходить у якість.

Я не претендую на загальне визнання. Дехто, наприклад, не любить Шевченка – інші його обожнюють. Особисто мені подобається творчість Ліни Костенко, якій я, до речі, присвятив один зі своїх віршів під назвою «Ржищівська». Переконаний: якщо у тебе є мрія, варто зробити її своєю метою – і вона обов’язково здійсниться!».

Галина Риган

для Медіацентру УжНУ