Він воїн. Снайпер. Для когось – звичайний магістрант біологічного факультету. Він один із тих добровольців, які йдуть на війну, аби власними руками вибудовувати майбутнє України. Євген Шелепець нещодавно повернувся зі Сходу...

Позаду – тиждень підготовки в Пісках і два з половиною – у зоні бойових дій пліч-о-пліч із побратимами по зброї і вже перевіреними війною товаришами Коком та командиром батальйону Русланом Каганцем. Вони – бійці 1-го батальйону Добровольчого українського корпусу.

Євген поїхав на Схід разом із групою розвідки, яка в першу ж ніч потрапила під мінометний обстріл. Комбат каже: в таких ситуаціях людина або ламається, або стає ще сильнішою. Женя виявився воїном – сильним за характером, свідомим у своєму виборі. На фронті всі мають діяти як єдине ціле, каже хлопець.

Там немає поділу на правих чи лівих, західних і східних – там борються всі разом!.. Розумієш, що поруч друзі й ти відповідальний за їхнє життя, а вони – за твоє; що тобі довірили військове завдання, яке треба виконати. І найголовніше: ти воюєш, поки є за що боротися. Можеш переосмислювати свої цінності, змінювати погляди на деякі речі, але ідея завжди залишиться непохитною. У таких випадках до справи слід братися з холодною головою, залишаючи страх та інші людські емоції десь позаду чи збоку.

Недаремно кажуть, що дружба перевіряється в біді. На передовій немає місця для сварок чи конфліктів, адже не можна боротися, усвідомлюючи, що за спиною – ображена людина зі зброєю. Маєш бути впевненим у тих товаришах, котрі разом з тобою йдуть уперед.

Отак Руслан Каганець довіряє й молодому бійцю Євгену. Хлопець дуже довго просився в зону АТО, і коли в групі з’явилося місце – поїхав, не вагаючись. А там мусиш бути чоловіком, відважним воїном і вірним другом – інакше не вижити.

Дуже мало хлопців, зізнається командир, йдуть у добровольці. Молодь уникає відповідальності, часто не усвідомлюючи, що в цій державі їй ще жити й працювати. Не для того ж народ кров’ю і потом здобував незалежність, щоб дозволити знову розірвати Україну на шматки!

Це наша країна, наша земля – кожен її шматочок. Вона має вірних синів, які виховуються і розумінням, що на них покладена відповідальність за Батьківщину. Серед них Євген. Він студент, складає сесію, а на канікулах виконує свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною.

Добровольчий рух закарпатці сприймають по-різному, – продовжують бійці. Багато хто живе за принципом «Моя хата скраю – нічого не знаю», але тішить велика підтримка волонтерів. Нині на фронті продуктів навіть більше, ніж треба, і все це завдяки свідомим громадянам. Люди допомагають просто тому, що з якихось причин самі не можуть воювати. Вони готові віддати останнє, аби ти міг протистояти ворогу.

Найкраще піднімають настрій на передовій дитячі малюнки. Коли бачиш зроблені маленькими ручками подарунки з написом «Ні – війні! Ми у вас віримо!», розумієш: боремося за їхнє майбутнє! А ще – за мирне життя тих, хто усміхнено зустрічає нас удома.

Українські жінки сильні духом, і цим не лише стимулюють чоловіків, а й показують приклад дітям. Адже саме від виховання жінки залежить те, яким виросте наступне покоління. Та в подібних ситуаціях важлива не лише ідейна, а й військова підготовка, тож влаштовують тренування для жіночого підрозділу. На базі корпусу є талановиті дівчата, які воюють і дають фору навіть чоловікам. Та й всесвітня практика доводить, що найкращі снайпери – представниці прекрасної статі. Так, жінки не повинні воювати, однак ніколи не знаєш, хто стане твоїм бойовим побратимом. Яскравий приклад – Маріуполь: нині там окопи риють жінки. Так само було й на Майдані. Коли жінка допомагає, ефективність чоловіка зростає в рази.

Будь-які людські наміри народжуються в душі: навчити людину любити свою сім’ю, свою Батьківщину не можна. Цю рису можна і треба виховувати. Доброволець – це коли ти захищаєш Батьківщину за покликом серця. Коли ти воїн за покликанням.

Маємо виховувати свідому патріотичну молодь, у якої порив до свободи буде в крові. Сьогодні люди об’єднуються за святе. Це війна не за економічні інтереси, а за нашу Батьківщину.

Колись студенти у битві під Крутами показали, що таке геройство, що українці готові стояти на смерть у боротьбі за найцінніше. Сучасна молодь має з кого брати приклад. Як з історії, так і з сьогодення. Хоча б з Євгена Шелепця. Для когось – звичайний магістрант біологічного факультету УжНУ. Насправді ж це один із тих добровольців, котрі йдуть на війну, щоб власними руками вибудовувати майбутнє України.

Розмовляла Анна Малахова

для Медіацентру УжНУ