Середа, 13.11.19, 18:24 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Зустрічі

Ален Панов: «…нам варто йти до себе!»
Ален Панов

Днями студенти факультету міжнародних відносин мали змогу поспілкуватися із дипломатом, юристом, громадським діячем Аленом Пановим на тему «Україна – що далі?».

«Двадцять три роки тому ми дістали можливість створити незалежну країну. Нині постало питання, чи здатні ми скористатися цим шансом. Усі стверджують, що хочуть жити в нормальній державі. А що ж воно таке – «нормальна держава»?» – звернувся до присутніх Ален Панов.

Дипломат запропонував такі її ознаки до розуміння поняття:

  • Справедливість (ця ознака є дуже важливою – за неї, кажуть, завжди варто боротися). Сьогодні в Україні є малозабезпечений клас (наймані працівники, пенсіонери, студенти та ін.), середній клас (приватні підприємці: від тих, які мають кіоски на ринку, до тих, у кого фінансовий обіг не більше мільйона гривень) та еліта (олігархи та їхня свита), яка, узурпуючи владу, грабує країну. Штучно створені умови дають цій так званій еліті можливість вирішувати свої питання поза законом. Тобто правове поле діє тільки для малозабезпечених і людей середнього класу. Та й тут цей закон працює так: хто платить, той і замовляє музику.
  • Ефективна система державного механізму (ця ознака мала би бути рушійною; нині багато говоримо про корупцію, але як давали хабара даішнику, лікареві, так і даємо; тобто мало про це говорити – мають бути зміни).
  • Комфорт.

Пан Ален уважає, що з перерахованих ознак Україні не властива жодна. А живемо так, як живемо, напевно, тому, що керуємося принципами:

1) нетерпимості (окремо в Україні є багато розумних людей, але разом вони чомусь співпрацювати не можуть, бо кожен хоче бути лідером);

2) агресії (вона випливає з того, що не сприймаємо думок інших людей: західняки, до прикладу, кажуть, що вони патріоти, а тих, хто на Сході, вважають зрадниками і сепаратистами. Дипломат не вважає, що найукраїнськіший українець – це галичанин чи закарпатець, так само, як і донбасівця не вважає антиукраїнцем. Отаке несприйняття і нерозуміння одне одного призводить до агресії);

3) нігілізму (повна неповага до закону: маємо хорошу нормативно-правову базу, яка, правда, часто змінюється, однак ми, українці, коли бачимо знак про заборону паркування, часто мислимо так: «Ей, та я лем мало тут постою і дораз собі поїду!»;

4) «мутняка» (так назвав дії за принципом: працюємо на роботі, отримуємо зарплатню, але чомусь завжди тягне щось творити в обхід закону: давай щось намутимо, перевеземо за кордон…);

5) браком чітких цілей і механізмів (напевно, з цього пункту варто було починати, адже за всі 23 роки практично нічого не придумали свого – користуємося тим, що залишилося після розпаду СРСР. За правилами жанру, нам уже давно мала бути «кришка», адже ресурси рано чи пізно закінчуються. Неможливо тільки брати і нічого не віддавати. Якби в нас була мета, ми би потихеньку йшли до неї, натомість часто рухаємося лише туди, де обіцяють якісь гроші, кредити тощо.

Нині маємо екстремальну суспільно-політичну та економічну ситуацію. Що ж робити далі? Варто уникати оцінок, уміти слухати і дослухатися. Верховенство закону, неприпустимість агресії та анархії, компроміс і результативність, дискусія стосовно державного ладу, відповідальність, обмеження зовнішнього впливу, геополітичний вибір – ось чим варто керуватися.

Не можна думати, що Росія – це ворог, а США – друг. Тут немає друзів – у світі є лише інтереси, і саме ними керуються країни.

Разом із дипломатом студенти розмірковували й про те, чому Схід і Захід країни не розуміють, що ворожба між ними штучна, що така дискусія комусь потрібна.

«Звичайно, позиція Закарпаття давно зрозуміла: «Робіть шо хочете, лем нас не кивайте». Але поїдьте в інші райони й області України і поділіться своєю думкою, то вас у ліпшому разі чемно відішлють геть. Міркую собі, що коли тепер не зробимо належних висновків із того, що відбулося останнім часом, і продовжимо продавати на виборах свої голоси за 200 гривень, то ще одного шансу побудувати незалежну, демократичну державу вже не буде, – резюмував Ален Володимирович. – Варто пам’ятати, що влада – це концентрований вияв народу. Якщо скажете мені, що в нас демократії немає, я розсміюся. Вона в нас є. Адже самі перед виборами вирішуємо, продавати свій голос за 200 гривень чи ні. Але якщо все ж таки взяли ці гроші, то просто не маємо морального права питати, чому така влада і чому так погано живеться».

На питання про геополітичний вибір України – ЄС, митний союз чи позаблоковість – дипломат відповів так: «…нам варто йти до себе!».

Галина Риган

для Медіацентру УжНУ




Зустрічі | 15.05.14 | Додав Шумицька | 997 | 0.0/0

Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [210]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [238]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [66]
Студмістечко [8]Конкурси [117]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [9]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики