П`ятниця, 29.03.24, 02:13 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Особистість

22 роки тому студенти УжНУ страйкували за Незалежність, а їхній викладач першим заговорив про вихід України зі складу Союзу
Михайло Тиводар
22 роки – не так уже й багато. Людина у такому віці лише себе шукає, поєднуючи при цьому дитячі амбіції з юнацькою самовпевненістю. В історичному плані – це ще мізерніший проміжок. Але 22 роки незалежності проти століть нищення власної нації – це чимало. У чому ж полягає ота самостійність, чому її так прагнули українці Заходу та Сходу і чого досягли нині – у розмові з Михайлом Тиводаром, доктором історичних наук, професором УжНУ, а в часи проголошення Незалежності – учасником Народного Руху України, депутатом обласної ради.


  • Як для історика з багаторічним стажем, що для Вас означає слово «незалежність»? У чому вона полягає?
– Україна йшла до незалежності тривалий час. Її здобуття – це історична подія в житті народу: із об’єкта міжнародної політики Україна стала її суб’єктом. Нема підстав боятися, що країна втратить державність. Наразі ситуація у світі така, що навіть постколоніальні країни в сучасних умовах зберігають незалежність. Це зайві страхи. Але сам процес формування української нації – надзвичайно тривалий.

На шляху до Незалежності. Хроніка
У середині 80-х років мені, як історику, було зрозуміло, що демократизація тоталітарної системи і суспільно-політичного життя призведе до демократизації міжнаціональних відносин, а це означає, що буде наростати національна свідомість етнічних меншин СРСР. Відтак з’явилася перша надія. Я вважав, що побудувати відносини можна лише на конфедеративній основі. А конфедерація – це практично незалежність. Наприкінці 80-х років я долучався до тої громадсько-політичної роботи, яка велася в області в цьому напрямку.
  • Якими пригадуєте події часу проголошення вільної України?
- Коли у 1989 році розпочалося створення Народного Руху України, в Ужгороді його ініціював Петро Скунць. Я увійшов до складу ініціативної групи, і вже 18 серпня 42 особи стали членами міськрайонної організації Руху. Потім, у вересні, було створено обласну організацію Народного Руху України. Я виступав на установчій конференції. Був обраний до керівного складу. У 1990 були вибори до обласної ради, і я від Руху пройшов по Ужгороду. Ми створили депутатську групу «Демократична платформа», яку я очолив.

Провадили відповідну роботу. Тоді йшлося передусім про припинення будівництва Пістрялівської РЛС. Були мітинги, демонстрації, але ніхто не хотів слухати людей. Так тривало до 1990 року. А 31 травня 1990 року, коли обговорювалося це питання на сесії обласної ради, я висловив думку, що оскільки Москва ніяк не хоче дослухатися до наших рішень, думок громадян області, то можна виступити з пропозицією до Верховної Ради УРСР вийти зі складу СРСР. У залі запанувала мертва тиша.

На шляху до Незалежності. Хроніка
Мабуть, тоді вперше в Україні голосувалося про вихід України зі складу СРСР. Для нас важливим був сам факт порушення такого питання. Зрозуміло, що слухняна обласна прокомуністична більшість проголосувала проти, але рухівці у складі 9 осіб проголосували за вихід. Тоді наймолодший депутат на всю залу прокричав: «То в нас у залі всього 9 українців?» Після того депутати підходили, перепрошували, казали, що не могли проголосувати, посилаючись на партійну дисципліну.

1990-й рік знаменний для Незалежності. Я теж був членом партії, бо хотів працювати у виші (прийшов сюди 1966-го). Тодішній завідувач кафедри казав, що коли не буду в партії, роботи мені не бачити. Однак 19 квітня 1990 року я все-таки написав заяву про вихід із КПРС, зберігаю її донині. Того ж дня на своєму столі я поставив синьо-жовтий прапорець. Ніхто не смів його чіпати, а викладачі з інших факультетів ішли дивитися на мій стіл. У 1990-му році це було незвично.

Зрозуміло, що велася відкрита боротьба проти Руху, інакше й бути не могло. Студенти, особливо історики, займали активну позицію. Коли в Києві було студентське голодування, наші студенти застрайкували на підтримку молоді в Києві: пройшлися містом до площі Народної перед ОДА. Був присутній і тодішній ректор УжНУ – покійний Володимир Сливка, який займав чітку позицію: не допустити політизації університету. В межах УжНУ не мало бути жодних політичних організацій.
  • Наскільки День Незалежності як свято важливе для багатонаціонального Закарпаття?
– А чому ви думаєте, що багатонаціональність Закарпаття якось по-особливому має відбиватися на сприйнятті цієї події? Українці в нас становлять понад 80 % населення. Міжнародний стандарт – 75 % населення країни є основним етносом. Є в нас етнічні меншини: угорці, румуни, німці, роми, а все інше – це мігрантські групи. Росіяни – мігранти, які прийшли сюди в ході соціалістичного будівництва: їх насильно направляли з метою колонізації.

Угорці робили спробу утворити свій автономний район, але це не мало успіху. Що стосується русинства, то воно було ініційоване з-за кордону.
  • На Вашу думку, 22 роки в історичному плані – це багато чи мало?
На шляху до Незалежності. Хроніка
– Це дуже мало. Навіть одне покоління не змінилося, а зміна поколінь і зміна ментальності потребує принаймні 100 років – це чотири покоління мінімум. Та молодь, що народилася вже у вільній Україні, має інший погляд на події, не знає вже тих страхів, які знали ми. А процес становлення сучасної української нації – це дуже тривалий процес, мінімум 100 років. Саме стільки потрібно, щоб на Донбасі не казали, що вони не такі, щоб на Закарпатті не було тих, котрі дивляться на Будапешт чи Москву.

Становлення етносу потребує 250–300 років, у нас же етнос має тривалу історію буття. Але нам насаджували думку, що ми етнос другого сорту, що ми молодший брат. Хоча старший брат – це, як правило, незаконно народжена дитина.
  • Згідно з останніми опитуваннями, лише 61 % мешканців України підтримує незалежність. Чи не турбують Вас такі цифри?
– Це не дивно, бо, згідно з переписом 2001 року, 8 мільйонів не вважають себе українцями. Значна частина етнічних меншин не вважає, що Україна незалежна. Це те, про що вже говорили – процес становлення етнонаціональної свідомості. Колись таких було лише 40 %, а нині вже понад 60 %.
  • Як оцінюєте діяльність президентів незалежної України?
На шляху до Незалежності. Хроніка
– Перший Президент Кравчук зіграв важливу роль в утвердженні Незалежності. Як типовий партійний керівник, він знав усі плюси і мінуси свого оточення. Але, з іншого боку, він зберіг усю систему радянського управління. Коли обласна рада вирішила провести референдум щодо автономії Закарпаття, наша фракція надіслала йому листа з баченням цього питання. Він приїхав сюди і під час зустрічі порадив депутатам змінити референдум на опитування. Отже, на перших порах утвердження державних інституцій Кравчук зіграв позитивну роль, але він спирався на стару партійну номенклатуру.

Щодо Кучми, то він вважав, що Україна – це великий завод, «Південмаш». Коли йшов на другий термін, то казав, що вже знає, як потрібно бути Президентом. При ньому проводилися реформи, але він зіграв основну роль у збагаченні свого оточення й створенні олігархічних груп. Те, що маємо, є результатом діяльності Кучми.

Ющенко виявився слабким політиком. Хотів досягти демократизації, але втратив шанс. Якщо виходити з того, що, згідно з Конституцією, вся економіка була передана до рук уряду, то в прагненні до ЄС, співпраці з НАТО, свободі преси відбулися значні зрушення. Але як державник не зіграв значної політичної ролі.

Янукович вагається. Його оточення розуміє, що вступ до Митного союзу завершиться загальною пригніченістю. Значна частина Партії регіонів є проросійського спрямування. Особисті стосунки між Януковичем і Путіним дають підстави для припущення, що Асоціацію підпишуть. Якби Янукович був державотворцем, не було би ухвалено закону про мову, залишили би в спокої силові, судові структури. Суть його діяльності найкраще передає анекдот, який мені привезли з Донецька:

На прес-конференції Януковича питають:

– Пане Президенте, чи могли б Ви бути Президентом СНД?
Подумавши, відповідає:
– Так, міг би.
– А Президентом Європи?
– Так, міг би.
– А Президентом світу?
– Ні.
– А чому?
– Кадрів не стане.

Усім нашим президентам політичної волі у розбудові держави, як правило, не вистачало. Все це пов’язано з тим, що маємо низький рівень національної свідомості, а також велику кількість маргіналів.
  • Як Ви святкуєте День Незалежності?
– У суботу візьму участь у громадських акціях. Щодо святкування на державному рівні, то досі немає якихось традицій. Це рецидив того, як святкували радянські свята. Те, що з року в рік змінюється, то саме для того, аби не склалася традиція. Коли щось повторюється хоча б 10 років поспіль на однаковому рівні – воно стає традицією, а це було б найкраще в сучасних умовах.
Наталія Каралкіна,
фото М. Тиводара – з сайту http://transkarpatia.net/



Особистість | 23.08.13 | Додав VIP | 1146 | 0.0/0
Теги: Михайло Тиводар

Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
omForm">
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій

«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Рубрики розділу

Афіша [4] Незабаром [16]
Актуально [141] Акції [132]
Позиція [18] МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33] Студгромада [188]
Абітурієнт [84] Зблизька [88]
Наболіле [21] Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154] Компетентно [38]
Несподівано... [14] У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160] Теорія і практика [319]
Наукові форуми [273] Презентації [167]
Екскурсії [113] Дозвілля [210]
Ініціатива [47] Перспективи [38]
Підсумки [40] Спорт [238]
Традиції [206] Зустрічі [210]
Вітаємо! [235] Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230] Студентська практика [66]
Студмістечко [8] Конкурси [117]
На замітку [6] З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9] Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49] Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2] Річниця [14]
Слава Україні! [9] Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91] The main news of university [12]
Подяка [8] Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13] Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3] Підсумки року [5]
Визнання [3] Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики

Аспірант УжНУ вдосконалює світові методики встановлення віку людини за зубами

Ортопед-травматолог Анатолій Канзюба: «Процес глобальних змін в Україні почався, а що не так – випра...

Сергій Нагін: «Рекрутер Google запропонував пройти співбесіду, коли я вчився в десятому класі»

Іван Мигович:«Якщо ти професіонал — у будь-якій сфері почуватимешся комфортно і фінансово, і моральн...

І на Закарпатті рок іще живий… А солідний костюм і бандана – цілком взаємопов’язані речі

Столяр, що малює історію, яку вже не продаси, бо в ній живеш

Кафедра історії України урочисто провела на пенсію Дмитра Данилюка

Народна артистка України Лариса Білак: «Театр – це моя мрія, яка здійснилася»

Хусам Мижагид Аббала: «Люди мало говорять: для чого брати до рук зброю, коли є слова?»

Ректор УжНУ єдиний з усього пострадянського простору викладає на найпрестижніших курсах європейських...