Указом Марії Терезії «Ratio educationis» (1777) було започатковано реформу системи освіти, закладено її основи як світської. Головним завданням реформи була ліквідація неписьменності населення королівства. У законі був проголошений принцип навчання дітей 6–10 років. Наприкінці XVIII ст. завдяки спільним зусиллям владних структур, шляхти, міського та сільського населення було побудовано тисячі нових шкіл.
Помітний слід на ниві просвітницької діяльності, яка сприяла формуванню словацьких патріотичних традицій, залишив Адам Коллар (1718-1783). Після навчання в ряді єзуїтських навчальних закладів він очолив придворну бібліотеку у Відні. Працюючи радником у Марії-Терезії, Адам Коллар став організатором освітньої реформи, що передбачала внесення до навчальних програм вивчення рідної мови та історії. Адама Коллара ще за життя називали «словацьким Сократом», віддаючи належне його освіченості.
Активна участь Адама Коллара у проведенні реформи шкіл, університетів та інших закладів освіти створювала умови для подальшого розвитку словацької культури. Саме в словацьких землях у цей час діяли найзначніші культурні центри Угорщини: університет у Трнаві, Гірнича академія в Банській Штявниці, друкарні в Кошицях й Трнаві, театр у Братиславі.
У ході реформи освіти в словацьких землях, як і у всьому королівстві, зазнали змін програми навчання. Церковна схоластика і теологія поступалися місцем математиці, природничим наукам, історії. Викладання в початкових школах провадилося рідною мовою місцевого населення – німецькою, угорською, словацькою. Латина залишалася як мова навчання в середніх школах. Німецька мова визначалася як «особливо корисна».
Однак внесення до «Закону про національні школи семи націй в Угорському королівстві» положення про запровадження угорської, німецької, словацької, русинської, хорватської, іллірійської (сербської) та румунської мов створювало умови для поширення письменності та вивчення рідної мови для представників різних національностей. У королівстві стали видаватися підручники з граматики і правопису угорською, словацькою та іншими мовами.
Важливе значення для королівства мав Патент 1785 р., згідно з яким селяни звільнялися від особистої кріпосної залежності, їм надавалося право на вільний відхід від поміщиків. Ним також проведено церковну реформу. Був прийнятий «Патент про толерантність» (1781), що поклав край дискримінації греко-католиків і протестантів. Закон про віротерпимість дозволяв протестантам вільно сповідувати рідну релігію, обіймати громадські і державні посади, будувати школи та храми.
Зрушення, що відбулися в Габсбурзькій монархії у період просвітницького абсолютизму, перш за все позначилися на зростанні національної свідомості передових представників словацького суспільства, започаткували етап словацького національного Відродження.
Марія-Терезія подарувала Андрієві Бачинському будову Ужгородського Христовоздвиженського собору. 1 квітня 1770 р. генеральний вікарій Андрій (Бачинський) (1732-1809) на аудієнції у імператриці Марії-Терезії домігся усамостійнення Мукачівської єпархії Української греко-католицької церкви. Імператриця звернулася до Папи Римського Климента XIV з відповідним поданням. Остаточне оформлення єпархії відбулося 19 вересня 1771 року. 1772 р. Андрія Бачинського з посади дорогського пароха і генерального вікарія призначено главою Мукачівської єпархії, якою він керував 36 років.
Сучасне планування собору, його побудову та внутрішнє оздоблення виконали закарпатські та ужгородські майстри. Розпис всередині собору на початку XX століття в стилі пізнього бароко було виконане художником Йосипом Бокшаєм (1891–1975). Частково збереглися фрагменти автентичного малюнку XVIII століття.
Собор побудований з цегли, його головний фасад увінчаний трикутним фронтоном, до якого примикають восьмигранні триярусні вежі з курантами. Інтер’єр собору оформлений у стилі рококо.